Читати / Читать / Read / Zu hinweglesen / Czytać :: 

На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Андрій Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав на честь свого молодшого сина. Інші ж дослідники вважають це — завеликою честю для юнака. Існує й інша, протилежна версія походження — Не зовсім «земне». А йдеться про святого Станіслава Костку, дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у п'ятнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.

У серпні 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт. У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано першу дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором К. Беное в українському стилі, обидві памятки збереглися до наших днів. XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки поляським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська і аж до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. Так у 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша — відомого ватажка опришків.

На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни, так у 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали, а також передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, а через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі.

У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського знову приїхав Іван Франко. Він мав намір купити клаптик землі й поселитися тут з Михайлом Павликом та його сестрою Ганною. Із цього задуму нічого не вийшло, та поет познайомився з Юзефою Дзвонковською, сестрою Владислава, яка стала його «гордою княгинею». Він присвятив їй кілька віршів та повість «Hе спитавши броду». Франко хотів одружитися з Юзефою та вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила…

„Явилась друга — гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха і сумна. Таємна й недоступна, мов святиня, Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки щезла там, де вічно темно…"

13 листопада 1918 року було оголошено про утворення Західно-Української Hародної Республіки (ЗУHР).

1 січня 1919 року Станиславів стає столицею Західно-Української Hародної Республіки у зв'язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, а потім звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Hаціональної Ради ЗУHР, яке провів її президент Євген Петрушевич. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УHР, видатний український історик Михайло Грушевський. В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУHР залишив Станиславів. Кінець травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.

В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь геніального Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом.

Реконструйовані площі, вулиці, сквери по-новому розкрили обличчя міста, котрому минуло 340 років. Проходячи сучасним містом, можна ознайомитесь з історією давнього Станіславова на протязі трьох століть, а також побачити: комплекс палацу Потоцьких — засновників Станиславова; ринкову площу з ратушею — зразок середньовічного містобудування; майдан Шептицького з костелом, собором і старовинною гімназією — духовним осередком давнього міста у стилі бароко; міські вали; доторкнетесь до фортечного муру Станиславівської фортеці, яка була витвором фортифікаційного мистецтва середньовічної Європи; у Меморіальному сквері почуєте про сторінки особистого життя Івана Франка — його другу любов до «гордої княгині».

Любителів сакрального туризму порадує оновлена площа Шептицького: одна з найдавніших споруд — ренесансний Парафіяльний костел (1703 р.), що був свого часу фамільною молитовнею й усипальницею графів Потоцьких. Тепер у ньому функціонує Художній музей, де зосереджені цінні пам'ятки галицького іконопису й барокової культури, твори класиків західноукраїнського i центральноєвропейського малярства. Тут збудована до 2000-лiття християнства елегантна ротонда з фонтаном i фігурою Діви Марії, а також споруда колишнього єзуїтського костелу (1763 р.), тепер більше знаний як кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ. Вірменська церква (1762 р.), де в радянські часи в ній містився Музей релігії та атеїзму, тепер — Святопокровський собор Української автокефальної церкви. Саме тут на початку XVIII століття на одній з ікон з очей Діви Марії почали капати сльози. Копія цієї ікони знаходиться на щипці церкви, а оригінал вивезений в 1944 році до Польщі. А також: синагога; монастир Урсулянок; монастир Василіанок; пам'ятник Христу Спасителю…

---

---

---

---

---

---

---

---

---

---

---

---

---

---